http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/103 Thu, 10 Sep 2026 21:11:31 GMT 2026-09-10T21:11:31Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11384 Название: Вплив програми фізичної терапії, що включає методики Бобат-терапії та пропріоцептивні вправи на нестійких повернях на постуральний контроль у дітей з ДЦП Авторы: Фещак, Катерина Володимирівна; Лобів, Марія Василівна Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11384 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11026 Название: Оцінка ефективності індивідуалізованої програми аеробних вправ помірної інтенсивності на рівень фізичної активності та подолання втоми у пацієнтів з розсіяним склерозом Авторы: Фещак, Катерина Володимирівна; Лишик, Юлія Володимирівна Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11026 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11025 Название: Застосування концептуальних моделей у практиці ерготерапії як інструменту для набуття навичок взаємодії з пацієнтом Авторы: Кондрацька, Галина Дмитрівна; Фещак, Катерина Володимирівна; Герасименко, Олександ Сергійович Краткий осмотр (реферат): У статті ґрунтовно досліджено та проаналізовано складний процес інтеграції фундаментальних концептуальних моделей практики ерготерапії в освітній процес підготовки майбутніх асистентів ерготерапевтів. У роботі обґрунтовано, що перехід від традиційного навчання, орієнтованого на механічне виконання маніпуляцій, до концептуально-теоретичного підходу дозволяє суттєво підвищити якість ерготерапевтичних втручань. Визначено та теоретично доведено роль концептуальних моделей як стратегічного інструменту формування професійних компетентностей, що забезпечують ефективну взаємодію з пацієнтами на всіх етапах реабілітаційного циклу. Під час наукового пошуку здійснено аналіз впровадження у навчальну програму таких ключових моделей, як CMOP-E (Канадська модель залученості до занять та виконання), MOHO (Модель людської заняттєвості) та PEO (Людина-Середовище-Заняття). Вивчено, яким чином окремі компоненти цих моделей, зокрема аналіз заняттєвої активності, оцінка адаптивного середовища, виявлення бар’єрів та фасилітаторів, безпосередньо впливають на планування професійної бесіди та процес побудови глибокої довіри між ерготерапевтом, пацієнтом та його соціальним оточенням. У процесі дослідження підтверджено, що проведення практичних занять на основі цих моделей дозволяє студентам усвідомити пріоритетність терапевтичних стосунків, де пацієнт виступає не об’єктом медичного впливу, а рівноправним і активним співучасником власного відновлення. На основі отриманих даних розроблено та описано цілісні підходи до формування ерготерапевтичних навичок у здобувачів вищої освіти. Перший підхід зосереджено на формування навички активного слухання, що передбачає визнання пацієнта як єдиного знавця власного життя та потреб. Другий підхід спрямовано на комунікативну взаємодію, мета якої полягає у відновленні індивідуальності та впевненості людини, при цьому ерготерапевт позиціонується як союзник у подоланні внутрішніх психологічних перешкод. Третій підхід передбачає зміну парадигми взаємодії, де майбутній фахівець відмовляється від директивних вказівок на користь партнерського діалогу щодо адаптації середовища під конкретні потреби особистості, що дозволяє приймати спільні рішення на основі об’єктивних чинників довкілля без відчуття тиску. Крім того, у статті виокремлено структурні елементи професійної діяльності, такі як комунікація, рефлексія, саморегуляція та інтерпретація, що в сукупності сприяють становленню компетентного фахівця, здатного до ефективної співпраці в будь-яких клінічних умовах. У підсумку запропоновано науково-методичні рекомендації, які розкривають логічну послідовність поєднання клінічного мислення з емпатією та практичним застосуванням концептуальних моделей для розв’язання складних професійних завдань під час реальної клінічної практики. Доведено, що такий комплексний підхід забезпечує формування фахівця нового рівня, готового до викликів сучасної реабілітації. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11025 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10725 Название: Бар'ери для впровадження нутрітивного сринігну в практику фізичних терапевтів в Україні Авторы: Закаляк, Наталія Романівна; Герасименко, Олександр Сергійович; Рогаля, Юрій Львович; Фігура, Оксана Андрівна; Фещак, Катерина Володимирівна Краткий осмотр (реферат): Анотація. Мета. Дослідження спрямоване на виявлення та аналіз основних перешкод, що заважають інтеграції нутритивного скринінгу та консультування в щоденну практику фізичних терапевтів в Україні, а також оцінку рівня готовності фахівців до впровадження моделі «Реабілітаційної нутриціології». Методи. Застосовано дизайн крос-секційного анонімного опитування (n=108), адаптованого за методологією Томаса та співавт. (2006). Дослідження включало блоки: соціально-професійний профіль, тест знань (19 питань), оцінку власного способу життя терапевта та аналіз частоти впровадження нутритивних втручань. Окремо проведено компаративний аналіз освітнього стандарту 227 (2022) та міжнародних протоколів (APTA, AOTA). Результати. Середній рівень нутритивних знань фахівців є недостатнім (43,43 бала зі 100). Найбільші прогалини виявлено у діагностиці мальнутриції: 79,6% (86/108) респондентів не знають ролі сироваткового альбуміну, 58,6% (63/108) не володіють критеріями клінічно значущої втрати ваги. Головними бар’єрами визначено дефіцит навчального часу (66,9% не вивчали предмет), обмеженість тривалості сеансу та відсутність чітких міжпрофесійних протоколів. Встановлено позитивну кореляцію між особистим здоровим харчуванням терапевта та частотою консультування пацієнтів (r = 0,16). Висновки. Подолання бар’єрів потребує модернізації магістерських програм ОПП 227 через впровадження модулів із нутритивної підтримки та симуляційного навчання. Рекомендовано інтеграцію швидких інструментів (MNA-SF, MUST) у щоденну практику для підвищення ефективності відновлення, особливо при саркопенії та післяінсультній реабілітації. Описание: Сучасна реабілітація відходить від вузької біомеханічної моделі на користь підходу «системної біології», де нутритивний статус пацієнта визнається критичним детермінантом функціонального відновлення. Нутриціологія є біологічним фундаментом, на якому будуються механічні втручання — терапевтичні вправи, навчання ходьбі та нейром'язова реосвіта [1; 2]. Метаболічні потреби для репарації тканин та нейропластичність ЦНС безпосередньо залежать від адекватності енергетичного та білкового субстрату [1; 3]. Епідеміологічні дані вказують на те, що понад 50% пацієнтів, які поступають на реабілітацію, мають ознаки мальнутриції (недостатності харчування). Мальнутриція спостерігається у понад 50% пацієнтів, які поступають на реабілітацію [4; 5; 6]. Вона є незалежним предиктором гірших функціональних результатів, подовження термінів госпіталізації та вищої смертності [3; 4; 7]. Особливо гостро проблема стосується пацієнтів після інсульту, де дефіцит білка посилює саркопенію та сповільнює відновлення рухових функцій [8; 9]. Світові асоціації (World Physiotherapy, APTA, AOTA) офіційно включили нутритивну оцінку до сфери практики фахівців із реабілітації [2; 10; 11]. У Японії концепція «Реабілітаційної нутриціології» стала обов'язковим компонентом підготовки фізичних терапевтів із 2021 року [12; 13]. В Україні оновлений освітній стандарт (ОПП 227) акцентує увагу на зміцненні здоров’я та профілактиці обмежень життєдіяльності [14; 15]. Проте реальне впровадження скринінгу в клінічну практику залишається фрагментарним. Попри декларативне визнання важливості харчування, в Україні відсутній детальний аналіз специфічних бар'єрів (освітніх, юридичних, часових), які заважають фізичним терапевтам виконувати роль «адвокатів здоров’я» [1; 16]. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/10725 2026-01-01T00:00:00Z