http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/7042 2026-04-04T22:10:58Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1294 Название: Ціннісні виміри концепту щастя у філософії Григорія Сковороди Авторы: Харченко, Лариса Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз концепції щастя Григорія Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини. Розглянуто проблему людини, її існування. Методологічними засадами дослідження стали герменевтика, філософський символізм, релігійна та синергійна антропології. Наукова новизна. Сенс життя людини полягає в тому, щоби бути джерелом світла й тепла, свідомістю та сумлінням світу, перетворювати та удосконалювати все в ньому. Розкриваючи ідею єдності людини і світу, Г. Сковорода намагається розуміти сенс життя у відношенні до його мети, адже здобуття свободи мислити, визначення смислу життя, пошук у ньому радість є щастям життя. На думку Г. Сковороди, свобода вчинку реалізувалась у пізнанні людиною своїх природжених здатностей і відповідній спорідненій діяльності. Висновки. Показано глибокий зв’язок у творах Григорія Сково-роди між ідеєю самопізнання, пошуками смислу життя та його реалізацією в діях і вчинках людини, оскільки сам мислитель жив, як учив. Своєю творчістю філософ демонстрував проникнення у таємниці біблійної символіки, адже віддавав перевагу не пізнанню зовнішнього світу, а пізнанню «істинного чоловіка», тобто справжнього Божого творіння, яке може бути щасли-вим у земному житті. Всю свою творчість він спрямував на те, щоби вказати людині шлях до справжнього щастя, яке розумів не як володіння примарними «мирськими забавами», а як «кураж», «душевний мир», «спокій серця». Отже, щастя люди-ни залежить не від її конкретного становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює своє включення у світ. Г. Сковорода переконаний у тому, що треба виважено, розумно й вільно, легко і з радістю сприймати всі приготовані невбла-ганною долею перипетії життєвих обставин, різні випробуван-ня на життєвому шляху. Так, пошук власними зусиллями поря-тунку від негараздів і шляху до щасливого життя означає ніщо інше, як самовиховання 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1293 Название: Екзистенціальні та психоаналітичні аспекти вибору любові у філософсько-антро-пологічному дискурсі ХХ – ХХІ ст Авторы: Романова, Олена Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз проблематики любові в філософській антропології та в суміжних із нею дисциплінах, передусім виявлення концептуальних підходів в дослідженнях проблеми вибору любові між чоловіком та жінкою. Автор розглядає проблематику у філософсько-антропологічному дискурсі не тільки з боку світоглядних питань, але й з психологічного боку та окреслює шляхи подолання, що блокують вихід до цілісності людини та ускладнюють здійснення вибору любові. За допомогою порівняльного аналізу розкрито сутність і сенс онтологічного, антропологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів феномена любові саме через вибір. Методологічними засада-ми дослідження стали психоаналіз, психосинтез, логотерапія, аналітична психологія, позитивний екзистенціалізм, персо-налізм, метаантропологія, андрогін-аналіз. Наукова новизна. Феномен вибору любові в гендерному контексті у вітчизняному філософсько-антропологічному дискурсі раніше не дослі-джувався. Вперше через синтез напрямів філософської антропології сутність любові розкривається через здійснення вибору любові. Висновки. Завдяки порівняльному аналізу дослі-джень праць філософів та психоаналітиків XX–XXI ст. вдалося не лише здійснити наукову розвідку щодо природи любові, але й осмислити її в контексті концепту «вибір любові», розвиток якого показано в історії філософсько-антропологічної думки та в дотичному до неї психоаналітичному дискурсі. Вибір любові – це самовизначеність, істинний вибір особистості, вибір способу життя, в якому поєднуються світоглядні устремління, прагнення розуму з екзистенціальними переживаннями, почуття-ми й пориваннями тілесності в собі і єднанні з Іншим як із близь-ким. Екзистенціальні та психоаналітичні проблеми цілісності особистості у контексті вибору любові на основі методологічних стратегій метаантропології є базою для подальших розвідок. 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1292 Название: Литературные истоки нововременной рациональности (на материале «Дон Кихота») Авторы: Предеина, Мария Краткий осмотр (реферат): Метою статті є дослідження деяких парадоксів новітньої раціональності (зникнення знання як підстави для дії та дія, незважаючи на її проблематичність), демонстрація проявів цих парадоксів у витоків сучасної, тоб-то Нового часу, раціональності. Методологія дослідження визначена такою історико-культурологічною роботою, як робота Мішеля Фуко «Слова та речі», що розуміється авто-ром статті як історізація раціональності та дослідження раціональності у широкому культурному контексті, тобто за межами «суворої» науки, зокрема в літературі, живопису. Наукова новизна. Показано своєрідне чергування літератури і філософії у вирішенні в тому числі гносеологічних проблем. Наприклад, до того як І. Кант поставив питання про світ явищ та світ речей самих по собі (в їх відношенні), це вже було досить талановито обіграно в художній літературі XVII століття. Більшість розмов Дон Кіхота та Санчо ведеться щодо визначення відношення явища до речі самої по собі, що, зрозуміло, не свідчить про надмірність досліджень І. Канта. Показані своєрідні переклички між нашим часом і часом зародження модерної раціональності Нового часу. Так, однією з прикмет нашого часу є створення сцени як дея-кого простору для відтворення псевдовідносин. Є навіть спеціальний термін «реляційна естетика», але саме сценою одержима іспанська література XVII століття, що й показано на матеріалі «Дон Кіхота»: або «порожній об’єкт» (Дульсінея) як підстава для дій Дон Кіхота порівняно з «піднесеним об’єктом» Славоя Жижека, або «парі Паскаля» та його сучасні інтерпретації. Словом, все те, чому не вистачає знання і що включає частку дурості. Висновки. Наша раціональність не позбавлена парадоксів, але саме парадокси стають прик-метами нашої раціональності в певні моменти історії, коли соціальна реальність, що виникає, ще не визначилася, водночас відсутнє адекватне знання про неї, тобто так чи інакше дово-диться користуватися досить незрозумілими образами 2020-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1291 Название: Аргумент Дерека Перебума проти свободи волі Авторы: Печеранський, Ігор Краткий осмотр (реферат): Мета статті. У статті проаналізовано ключові ідеї філософсько-антропологічного проекту Мартіна Бубе-ра крізь призму рецепції та ревізії ним кантівської філософії. Методологія. У статті застосовані аналітико-синтетичний, логічний та компаративний методи, а також аналітична герменевтика текстів І. Канта та М. Бубера, виявлення в них елементів та ідей, які або прямо запозичені М. Бубе-ром у Канта, або сформувалися під впливом його філософії. Наукова новизна. У статті стверджується, що філософська програма І. Канта розвіяла спокусу умоглядної метафізики у питаннях простору, часу та Бога, відкривши М. Буберу шлях до серйозного філософського вивчення біблійної спадщи-ни та заклавши підвалини для його власної філософії діалогу. Спираючись переважно на кантівську концепцію простору і часу як форм чуттєвої інтуїції, філософ-екзистенціаліст стверджує, що життєсвіт у його повсякденності обумовлений втіленою людською природою, водночас намагається вия-вити наслідки цієї ідеї для самореалізації людини та релігії, які Кант-раціоналіст не міг збагнути. Замість раціональної системи обов’язків М. Бубер запропонував діалогічне життя, що передбачає присутність цілісної людини для іншого,як втілену реалізацію її духу. Людина самореалізується через власну присутність-у-світі у її повноті, перебуваючи у взаєминах з присутніми-у-світі іншими та наслідуючи Бога згідно з іудейською традицією, який створив і любить «втілене існування», навчає людство, як реалізувати божественний план в рамках цього створеного та втіленого існування. Висновки. Метою буберівської філософської антропології є розроблення концепції людини як істоти, що здатна усвідомити через влас-не повсякденне існування у часі та просторі вічне та окреслити умови можливості діалогічного мислення у сфері міжлюдського (Я – Ти) як соціальному просторі діалогічної взаємодії людей та просторі реалізації Бога в людях. 2020-01-01T00:00:00Z