http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/6958 2026-04-04T22:10:57Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2514 Название: Медіа-антропологічні стратегії: «дивовижні хмари» та «антропотехногенез» Авторы: Федорова, Ксенія Краткий осмотр (реферат): Мета статті полягає у висвітленні процесу «антропотехногенезу» та проєкту «дивовижних хмар»; у розкритті потенціалу медіа-антропологічної стратегії та в осмисленні рівня антропологічної рефлексії у цифрову епоху. Методологічні засади. Продуктивним є метод історико-філософського аналізу, що дав змогу розкрити сутність процесу «антропотехногенезу» в концепціях А. Леруа-Гурана та Б. Стіглера, а також проєкту «дивовижних хмар» Д. Пітерса. При роботі з текстами загальнометодологічною основою були надбання історико-критичного й міждисциплінарного підходів, що дало змогу провести науковий аналіз першоджерел й застосувати теоретичні принципи соціогуманітарних дисциплін для комплексного дослідження. До того ж, були застосовані характерні методи підходу «археології медіа», що дозволило побудувати роботу через дослідження взаємодії технологій, мистецтва та науки для перегляду поняття медіа як частини взаємодіючих складних технічних та культурних систем. Наукова новизна полягає в тому, що вперше українською представлений аналіз проєкту «дивовижні хмари» медіаісторика та соціального теоретика Джона Дарема Пітерса. Простежений процес формування концепції «антропотехногенезу» в філософії А. Леруа-Гурана та Б. Стіглера як можливості знаходження нових форм людського при взаємодії з технологічними інструментами. Висновки. Розкрито сутність двох медіа-антропологічних стратегій, що дало змогу оцінити сучасний рівень антропологічної рефлексії. Окреслений дослідницький фокус, в якому розгортається процес «технологізації» людини та «олюднення» технологічних пристроїв. Медіа розглядаються як складові частини середовища, як інфраструктура, яка формує та підтримує людське існування. Пропонується міждисциплінарний підхід, в якому розглядається логіка співіснування людських та нелюдських сутностей, та який дозволяє розширити горизонти класичних дослідницьких підходів і створити нові вектори для філософських роздумів. 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2513 Название: В пошуках зникаючої людяності Авторы: Ткаченко, Олександр 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2512 Название: Особливості міжкультурного діалогу Візантії і стародавньої Русі Авторы: Савельєва, Марина Краткий осмотр (реферат): Мета статті. У статті розглядається питання культурної рецепції як прояву діалогічної закономірності становлення історичного процесу на прикладі культурного діалогу стародавньої Русі та Візантійської імперії. Методологія. Засобом досягнення поставленої мети є діалектика, оскільки діалог має суперечливий характер, виступаючи запереченням антагонізму старого і нового та затвердженням міжкультурного паритету. Наукова новизна. У статті обґрунтовується ідея, що з позиціїї чуттєвого ставлення до історико-культурного процесу можна трактувати різні соціокультурні досліди як рівноправні складові єдиної історичної дії, наскрізного процесу здійснення буття в історичному часі. У цьому розумінні вони є векторами здійснення неповторних, унікальних, самоцінних історичних напрямів і можуть як протистояти одне одному, так і збагачуватися у процесі взаємного впливу. Вони знаходять справжнього сенсу, коли розглядаються не тільки у термінах бінарності «старе/нове», а й з позицій партнерства, конструктивного співіснування за принципом єдності різноманітного, тобто, у процесі діалогу з іншими культурами. Культура вступає до діалогу, якщо інша культура сприймається її суб’єктами як рівне їй за цінністю, тобто завершене у своїй оформленості вмістище духу, як осередок неповторного та унікального світоглядного досвіду. Тому в процесі діалогу зберігається відносна предметна рівновага політичних, економічних, релігійних, правових, морально-естетичних сил, як це відбувалось у процесі становлення відносин стародавньої Русі та Візантії, коли релігійна реформа здійснювалась шляхом запозичення чужорідних традицій та впровадження їх на ґрунті місцевих соціально-політичних відносин. Висновки. Діалогічний характер відносин стародавньої Русі та Візантії виявлявся у можливості формувати гнучку політику на основі створення синтетичних соціальних структур як втілення дійсно єдності культур. У результаті стародавня Русь на певний час змогла стати частиною Slavia Christiana. Факт прийняття Руссю християнства був не заміною язичництва, а способом надання Православ’ю специфічних рис, властивим світогляду східнослов’янських етносів. 2022-01-01T00:00:00Z http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2511 Название: Згуртованість військового підрозділу: соціально-філософський аспект Авторы: Петрова, Людмила; Савченко, Ольга; Брик, Тетяна Краткий осмотр (реферат): Метою статті є дослідити феномен згуртованості військових частин, висвітлити сутність згуртованості, виокремити її складові та проаналізувати вплив згуртованості військових частин на ефективність виконання бойового завдання. Методологічними засадами дослідження стали системний, суб’єктивний, діяльнісний та компетентнісний підходи, а також методологія структурно-функціонального і системно-теоретичного аналізу. Теоретико-методологічною основою дослідження є комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, що забезпечує міждисциплінарний аналіз згуртованості військового підрозділу. Наукова новизна полягаєу виявленні сутності феномену згуртованості військового підрозділу, визначенні факторів, що на неї впливають, та її складових, розкритті ролі психологічної атмосфери для злагодження військового колективу, осмисленні впливу згуртованості на виконання підрозділом поставленого перед ним бойового завдання. Висновки. Згуртованість – основний інтегративний соціально-психологічний показник ступеня розвитку та єдності всіх сторін суспільної свідомості, психології та діяльності військового колективу та найважливіший фактор його боєздатності, високої військової дисципліни, ефективності службової та бойової діяльності. Згуртованість містить професійну та соціальну складові в їх філософській єдності та нерозривності. Показниками згуртованості військового підрозділу є: єдність поглядів та переконань; діяльнісна єдність; психологічна єдність; рівень розвитку особистісної сфери кожного члена військового підрозділу. Система військової освіти має підготувати офіцера, який має міцні професійні знання, вміє об’єднати довірений йому підрозділ, і є готовий комбінувати навички військового професіонала та гуманіста, командира та вчителя у широкому розумінні цього слова. 2022-01-01T00:00:00Z