http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/6965 2026-04-04T22:10:56Z 2026-04-04T22:10:56Z Чабанов, Василь Найчук, Антон Маркітантов, Вадим http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2500 2025-10-20T11:49:57Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: До питання концептуалізації понять: «культура», «самобутність», «ідентичність», «етнокультурна самобутність» Авторы: Чабанов, Василь; Найчук, Антон; Маркітантов, Вадим Краткий осмотр (реферат): Стрімкі динамічні процеси глобалізаційного роз-витку світу несуть зміни в усі сфери життєдіяльності людства. Безпосереднім чином, такі трансформації торкаються етнокультурного виміру буття людини. Нові тенденції міжнародного культурно-духовного поступу формують ризики збереження та розвитку етнокультурної самобутності українців, тим самим актуалізуючи дану проблематику і викликаючи науковий інтерес у дослідників до концептуалізації понять. Метою статті є дослідження сутнісної складової поняття «культура» в контексті етнокультурного дискурсу. Наукова новизна. У результаті уточнення наукових визначень понять «самобутність» та «ідентичність», запропоновано наступну їх інтерпретацію: – ідентичність є співвідношенням ототожнення та розрізнення, відчуттям схожості з іншим та потребою підкреслення своєї неповторності; – самобутність є результатом своєрідного самостійного розвитку суб’єктів, у процесі якого були сформовані їх унікальні характеристики як атрибути ідентичності. Крім того, поняття етнокультурної самобутності подається у значенні унікальної самостійної у своєму розвитку системи. Висновки. Етнокультурна самобутність українського народу є важливою запорукою побудови громадянського суспільства, демократичної правової держави та політичної нації, тому й виступає важливим об’єктом філософських студій. Базовим поняттям заявленої проблематики є «етнокультурна самобутність», під яким автори пропонують розуміти складну систему відносно стабільних, своєрідних особливостей культури, ментальності й спосо-бу життя певної спільноти та її представників. Ця система є унікальною і самостійною у своєму розвитку. Самобутність як характеристика особистісного самовизначення, на нашу думку, супроводжується умовно сталими (константними) особливостями людини та її готовністю взяти на себе відповідальність за власну самореалізацію.

2022-01-01T00:00:00Z Федорова, Ксенія http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2499 2025-10-20T11:57:09Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Техніка і людина: сучасна репрезентація Авторы: Федорова, Ксенія Краткий осмотр (реферат): Метою статті єконцептуальне виявлення процесу взаємодії людини та техніки у техноспросторі; сучасна репрезентація поняття «техніка». Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, герменевтичний метод, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новизна полягає в тому, що затверджується актуалізація напрямку філософія техніки, яка знаходить свою нову форму в філософії сучасного французь-кого філософа Бернара Стиглера. Охарактеризовано основні риси поняття техніки, негантропоцену та негантропології в концепції Бернара Стиглера. Досліджено роботу Інституту досліджень та інновацій паризького Центру Жоржа Помпіду (IRI) та представлено ідеї цифрових гуманітарних наук як частини сучасних цифрових досліджень. Висновки. Технологічний прогрес має трансформуючий ефект та значно впливає на форму-вання нових умов існування людини, таким чином створюється новий простір – техносфера. Технічні об’єкти щільно входять в життя сучасної людини та утворюють самостійну систему відносин, що надає людині властивість суб’єктності. Ця теза стала необхідною для розуміння філософії техніки Бернара Стиглера, який слідом за Сімондоном визнає технічні об’єкти неорганічно організованим сущим, яке має свою власну динаміку, яка не зводиться до фізики та біології. Стиглер продовжує працювати над постановкою питання про техніку та пропонує новий метод осмислення світу в технологічну еру. Визнаючи всі виклики епохи і вступаючи в дебати про антропоцен, філософ виступає за активне його перетворення в те, що він називає «негантропоценом». Бернара Стиглер висуває новий філософський проект – негантропологію як виклик сучасності, і постулює свою основну тезу: негантропологія повинна сприяти появі негантропоцена. Для цього він вводить поняття ентропії і негентропії та зазнає, що у той час як ентропія означає поступове розкладання Всесвіту, що розглядається як замкнута система, негентропія – це властивість системи, яка бореться з ентропією. Негантропоцен, тим самим, виступає переоцінкою цінностей, служить виходом з ентропійного розладу антропоцену через новий рівень уваги і відповідальності.

2022-01-01T00:00:00Z Ткаченко, Олександр http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2498 2025-10-20T12:01:24Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Людяність як міра відкритості людської душі до Бога Авторы: Ткаченко, Олександр Краткий осмотр (реферат): Метою статті є актуалізація релігійно-філософського розуміння людяності як міри відкритості людської душі до Бога. На наш погляд, обрана нами тема є актуальною і ця проблема – глибоко християнська. Методологічними засадами дослідження стали філософсько-антропологічний напрям та християнська догматика. Також, для розв’язання поставлених завдань використано феноменологічний та персоналістичний методи дослідження. Наукова новизна. Фундаментальною особливістю людяності є релігійність – справжня Зустріч людини з Богом в новій, особистісно-людській точці. Така подія оновлює людину, робить її цільною та творчою, що передбачає перш за все милосердя та любов до інших. Все, що поза цієї міри, менше цього не можна називати людським, гідним Людини. Ми переконані, що саме сенс релігійного життя визначальною мірою спрямований на повернення втраченої цілістності почуттів, волі, розуму та серця людини. Висновки. Найбільш повне розуміння людяності як міри людської душі бути відкритою до Бога представлено в християнській антропології. Досвід зустрічі з собою через спілкування з Богом неминуче відображається на глибині спілкування з Іншими. На жаль, культура як субстанція людяності не рятує деякі народи від моральної деградації та падіння і ситуація «блукання», тобто перебування в стані недолюдяності або взагалі нелюдяності – історична «доля» людства.

2022-01-01T00:00:00Z Старікова, Галина http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2497 2025-10-20T11:59:33Z 2022-01-01T00:00:00Z

Название: Етапи розвитку етосу наукового пізнання Авторы: Старікова, Галина Краткий осмотр (реферат): Мета статті – виявити основні етапи розвитку досліджень у галузі наукової аксіології та надати їх стислу характеристику. Методологічними засадами стали порівняльний метод, історико-генетичний підхід, який дозволяє виокремити певні історико-культурні особливості кожного етапу становлення вчення про аксіологічні складові у науковому пізнанні. Наукова новизна: Етос науки включає до себе не лише правила і норми суто морального характеру. До нього входять також правила і принципи суто професійної, наукової діяльності. Ці правила і принципи є головною складо-вою так званої дисциплінарної матриці, яку детально дослідив Т. Кун. Дисциплінарна матриця змінюється в залежності від етапу розвитку науки, тому ми вважаємо ефективним для розробки періодизації етосу науки спиратися на особливості дисциплінарних матриць на різних етапах розвитку науки. Перший етап – класична наука, нормативні правила якої сформулював Р. Мертон і які знайшли відображення у класичній дисциплінарній матриці Т. Куна. Особливістю наступного етапу є міждисциплінарність наукових досліджень, яку втілено у некласичній дисциплінарній матриці. Цей тип матриці характеризується рухливою стійкістю структури дисциплінарної матриці та мов міждисциплінарної комунікації. Сучасний період розвитку науки отримав назву постнекласичного (трансдисциплінарного) етапу. Норми етосу на цьому етапі набувають динамічного характеру, явно демонструючи залежність від цілей, поставлених тим чи іншим науковим співтовариством та від прийнятих ним внутрішніх норм. Вис-новки. Аналіз проблеми показав, що феномен дисциплінарної матриці є зручним і ефективним інструментом для дослідження аксіологічних характеристик наукової діяльності та розробки періодизації етапів розвитку наукового етосу науки. У дослідженні доведено наявність трьох значних етапів розвитку етосу науки: класичного, некласичного та постнекласичного, а також проаналізовано суттєві трансформації, які відбуваються в аксіологічній сфері наукової діяльності.

2022-01-01T00:00:00Z