http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1943 2026-04-28T16:18:51Z 2026-04-28T16:18:51Z Чава, Ігор http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2273 2023-06-01T07:31:47Z 2020-01-01T00:00:00Z

Название: Українсько-московський договір 1654 р. в інтерпретаціях польських істориків першої половини ХХ століття Авторы: Чава, Ігор Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає у вивченні інтерпретацій українсько-московського договору 1654 р. в працях польських істориків першої половини ХХ ст. Дослідити підходи вчених до виявлення причин порозуміння українського козацтва із царською владою. Проаналізувати особливості дослідження науковцями історії стосунків гетьманської канцелярії Б. Хмельницького із Москвою. Розглянути специфіку бачення істориками обставин укладення договорів у Переяславі та Москві, перебіг перемовин між сторонами та впровадження їх у життя. Вивчити оцінки дослідниками значення українсько-московської угоди в історії України, Московського царства та Речі Посполитої. Методологія дослідження спирається на загально-наукові принципи об’єктивності, історизму, наукового плюралізму та опори на історичні джерела. У праці застосовувались загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, історико-системний) методи. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні широкого спектру історіографічних джерел, що відображають інтерпретації польськими вченими першої половини ХХ ст. історії укладення українсько-московського договору 1654 р. Спеціально досліджено особливості підходів істориків до причин союзу між козацтвом та Москвою і обставин його укладення. Проаналізовано ідейні впливи історичних шкіл та політичних концепцій на оцінки науковцями Переяславської угоди і Березневих статтей. Висновки. Польські історики першої половини ХХ ст. вважали 1654 р. рубіжним в долі України і одним із дуже важливих у історії Польщі. Саме із козацько-московського договору вони виводили початок відторгнення східних земель Речі Посполитої на користь Росії. Причини цих доленосних подій вчені бачили у значному виснаженні українського повстання. Як іншу причину вони також вказували ускладнення міжнародного становища козацтва через розчарування у турецькій протекції та двоїстій ролі допомоги Кримського ханства. Польські вчені акцентували увагу на тривалій історії козацько-московських відносин ще з повстань першої половини XVII ст. Однак також вказували на неготовність Москви до війни проти Речі Посполитої та її нерішучості. У своїх інтерпретаціях козацько-московських відносин за часів національно-визвольної війни польські історики акцентували на різному баченні сторонами умов союзу. Так, у працях вчених вказувалось, що Б. Хмельницький розумів угоду як військове порозуміння, спрямоване проти Польщі, де не було жодної мови про якесь обмеження широкої автономії України. Натомість царська влада розуміла договір як звичайну інкорпорацію українських земель. Це, зі свого боку, наголошували науковці, породжувало багато гострих непорозумінь. Серед найбільш дражливих дослідники називали питання фінансування козацького реєстру та незгоду українського духовенства із спробами Московського патріархату поглинути його церковну структуру. Таким чином, у баченні польських істориків першої половини ХХ ст. українсько-московський союз сприймався як безперспективний та навіть дуже небезпечний для самого існування українського народу.

2020-01-01T00:00:00Z Тарнавський, Роман http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2272 2023-05-31T13:49:49Z 2020-01-01T00:00:00Z

Название: Марк Ліціній Красс та перший тріумвірат Авторы: Тарнавський, Роман Краткий осмотр (реферат): Метою дослідження є проаналізувати діяльність Марка Ліцінія Красса як тріумвіра та наслідки його участі у тріумвіраті. Методологія дослідження базується на принципах історизму і наукової об’єктивності, загальнонаукових та спеціальних історичних методах: аналізу, синтезу, проблемно-хронологічному і методі історичної реконструкції. Наукова новизна: у статті вперше в українській історіографії розглянуто діяльність Марка Ліцінія Красса як тріумвіра та його здобутки від участі у тріумвіраті. З’ясовано, що підтримка Цезаря і Помпея допомогла Крассу вдруге досягти консулаті і отримати в управління провінцію Сирію, що стало кульмінацією його політичної та військової кар’єри. Висновки. Політичне становище Красса з утворенням тріумвірату зміцнилося, однак його політичні дивіденди на перших порах були скромнішими у порівнянні з тим, що здобули Цезар та Помпей. Це призвело до загострення суперечностей між ним та іншими членами тріумвірату. Владнати розбіжності і відновити єдність вдалося на зустрічі тріумвірів у місті Лукка у 56 р. до н. е., після якої союз Цезаря, Помпея та Красса став очевидним для всіх. Красс отримав запевнення щодо підтримки усіх своїх бажань, і зумів реалізувати усе намічене, як й інші члени тріумвірату. Саме участь у союзі із Цезарем та Помпеєм та їхня підтримка дали змогу Крассові досягнути другого консулату, отримати в управління провінцію Сирія та організувати похід проти парфянського царства.

2020-01-01T00:00:00Z Цюпак, Василина http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2271 2023-05-31T13:46:49Z 2020-01-01T00:00:00Z

Название: Династична політика Марка Аврелія Авторы: Цюпак, Василина Краткий осмотр (реферат): Метою пропонованої статті є проаналізувати династичну політику Марка Аврелія. Методологія дослідження полягає у дотриманні принципів історизму та наукової об’єктивності, використання загальнонаукових (методи аналізу та синтезу) та спеціально-історичних методів, серед яких: проблемно-хронологічний, порівняльний та ретроспективний. Наукова новизна: у статті вперше в українській історіографії розглянуто династичну політику Марка Аврелія та з’ясовано еволюцію його поглядів на питання спадкування імператорської влади. З’ясовано, що суть підходу Марка Аврелія до проблеми спадкування імператорської влади можна окреслити так: якщо прав на спадкування імператорської влади конкретна особа має більше, ніж будь-хто інший і немає вагомих підстав це спростувати, – ця особа повинна цю владу успадкувати. Висновки. Династична політика Марка Аврелія була логічною і послідовною. Її мета полягала у недопущенні внутріполітичних потрясінь, які могли б бути викликані боротьбою за імператорську владу і призвести до громадянської війни. Спершу він зробив ставку на Луція Вера, який, як і він сам, був усиновлений попереднім імператором Антоніном Пієм. Він зробив Луція Вера своїм співправителем та видав за нього свою дочку. Загроза потенційного конфлікту у боротьбі за владу між сином Марка Аврелія Коммодом та Луцієм Вером зникла разом зі смертю останнього. З цього часу династична політика Марка Аврелія полягала у забезпеченні майбутнього переходу імператорської влади до його сина, Коммода. Смерть Марка Аврелія не призвела до жодних потрясінь у державі. Коммод став одноосібним правителем, не зустрівши жодного опору, отримавши державу у досить стабільному становищі.

2020-01-01T00:00:00Z Тарасюк, Ярослав http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2270 2023-05-31T13:43:51Z 2020-01-01T00:00:00Z

Название: Політика Септімія Севера в Африці Авторы: Тарасюк, Ярослав Краткий осмотр (реферат): Мета дослідження полягає в аналізі та висвітленні політики Септімія Севера в Африці. Методологія дослідження ґрунтується на дотриманні принципу науковості, об’єктивності, використанні загально-наукових (аналіз – синтез та індукція – дедукція) і спеціально-історичних методів. Наукова новизна полягає у тому, що стаття вперше в українській історіографії підтримує і обґрунтовує тезу про експедицію 203 р н. е., яка не дуже популярна в класичних дослідженнях. Висновки. За правління Септімія Севера римське просування в Африці набуло широкого розмаху. Основними регіонами римської експансії були Нумідія, Мавританія та Тріполітанія. Безпосередньо, Септімій Север не брав участі в африканських походах. Африканська кампанія провадилася під керівництвом легата ІІІ Августового легіону – Квінта Аніція Фауста. Римлянами були проведені масштабні прикордонні фортифікаційні роботи. Прикордонна політика в регіоні була подібною до політики в Аравії. Ці заходи дали змогу Риму контролювати торгівлю та еміграцію в регіоні. А римські володіння в Африці за часів Септімія Севера досягнули максимальних розмірів. При аналізі джерел, які натякають про ймовірну експедицію Септімія Севера до Африки у 203 р. н. е., з’ясовано, що прямого свідчення про цю подію нема. Тому, цілком ймовірно, що римський імператор лишень готувався до подорожі, яку згодом, з невідомих причин, скасував.

2020-01-01T00:00:00Z