http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11417 2026-09-15T09:52:03Z 2026-09-15T09:52:03Z Патин, Іван Ярославович http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11521 2026-09-15T09:01:30Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Феноменологічна герменевтика як антропологічний метод Авторы: Патин, Іван Ярославович Краткий осмотр (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене аналізу феноменологічної герменевтики як антропологічного методу у сучасному філософському та гуманітарному дискурсі. У центрі уваги стоїть інтеграція феноменологічного та герменевтичного підходів для глибшого розуміння людського досвіду, його структури, історичності та смислової насиченості. Перший блок дослідження розкриває значення феноменології як методології повернення до «самих речей», що дає змогу відстежити конституцію світу у свідомості суб’єкта, а також досліджує трансформацію цього підходу через праці Гуссерля та його учнів, зокрема Гайдегґера і Ґадамера. Водночас розглядається роль герменевтики як способу розуміння смислових структур у культурі та історії, що дозволяє поєднати опис досвіду з його тлумаченням, створюючи методологічну платформу для аналізу людської свідомості, екзистенційних практик і міжсуб’єктивного взаєморозуміння.У першому розділі дисертації автор зосереджується на формуванні концепту інтеграції феноменології та герменевтики, показуючи їхні спільні та відмінні методологічні основи. Феноменологія, заснована Едмундом Гуссерлем, пропонує радикальний зсув у способі осмислення світу: вона переносить фокус із зовнішньої об’єктивної реальності на досвід свідомого суб’єкта, де світ постає як смислово впорядкована даність. Методологічною основою феноменології є феноменологічна редукція, що дозволяє очистити досвід від зовнішніх упереджень та досягти ейдетичних істин. Такий підхід радикально переосмислює традиційне уявлення про пізнання, ставлячи в центр досвід «життєвого світу», де буття світу та його розуміння стають невіддільними. У цьому контексті феноменологія постає не лише як окрема філософська школа, а як радикальна переорієнтація самого способу мислення про людину і світ. Вона вводить принципову вимогу зупинити наївні онтологічні припущення та звернутися до того, як смисл світу відкривається у досвіді суб’єкта. Така установка означає відмову від пояснювальних схем, що редукують досвід до зовнішніх причин, і натомість акцентує описову роботу з явленням як таким. Саме тут закладається можливість переходу від чисто гносеологічного аналізу до антропологічного виміру, в якому людина розглядається не як об’єкт серед інших, а як носій смислотворчої відкритості до світу. Порівняння феноменології та герменевтики виявляє їхню методологічну спорідненість і відмінності. Феноменологія концентрується на описі структури свідомості, актах інтенційності та безпосередньому досвіді, тоді як герменевтика акцентує історичність, мовну обумовленість і діалогічність розуміння. Синтез цих підходів дозволяє формувати методологічну стратегію, яка поєднує точність феноменологічного аналізу із глибиною герменевтичного інтерпретативного процесу. Така інтеграція відкриває нові горизонти у гуманітарних дослідженнях, дозволяючи осмислити людину як сутність, що конституюється у взаємодії із світом, культурою та мовою. Водночас радикальна переорієнтація мислення, здійснена феноменологією, неминуче виявляє власні внутрішні обмеження. Опис досвіду, яким би ретельним і дисциплінованим він не був, ніколи не відбувається у «чистому» просторі без передумов. Будь-яке явлення відкривається не в абстрактній свідомості, а в горизонті мови, історії, культури та вже набутих способів розуміння. Те, що феноменологія прагне схопити як безпосередню даність, завжди вже несе на собі сліди попередніх смислових нашарувань, які не можна просто усунути актом методологічної волі. Саме тому ідея абсолютно нейтрального, позаісторичного опису досвіду виявляється радше регулятивним ідеалом, аніж реально досяжним станом пізнання. Ця обставина не заперечує феноменологічний метод, але висвітлює його межі. Досвід не лише «дається», він завжди інтерпретується – навіть тоді, коли суб’єкт цього не усвідомлює. Акти сприйняття, пам’яті, очікування чи уявлення структуровані мовними схемами, культурними кодами та історичними формами життя, в яких людина вже перебуває. Тому феномен не є просто «річчю», що постає перед свідомістю, а подією смислу, яка розгортається у полі значень. Усвідомлення цього зсуву змінює сам статус опису: він перестає бути остаточним фіксуванням явлення і набуває характеру першого кроку в ширшому процесі осмислення. Саме тут постає необхідність інтерпретативного виміру. Феноменологічний опис, зосереджений на структурі досвіду, потребує доповнення тим підходом, який дозволяє врахувати історичність і мовну зумовленість смислу. Адже те, що переживається як «моє», водночас формується традиціями, символічними формами та колективними способами бачення світу. Людський досвід є завжди співбуттям із цими смисловими структурами, і тому його розуміння неможливе без звернення до тлумачення. Інтерпретація в цьому контексті не є довільним накладанням значень на феномен, а способом виявлення тих смислових зв’язків, які вже працюють у самому досвіді. Таким чином, стає очевидним, що доступ до людини як до смислотворчої істоти не може обмежуватися лише описом актів свідомості. Людина постає не просто як носій переживань, а як істота, що живе у світі значень і постійно співвідносить себе з ними. Її досвід завжди спрямований за межі безпосереднього «тепер» – у минуле традиції, у майбутнє очікувань, у мовний простір, де смисл набуває форми. Саме тому феноменологічна установка, зосереджена на поверненні до досвіду, логічно веде до питання про умови його розуміння. У цьому сенсі поєднання опису та тлумачення набуває особливої наочності в досвіді мистецтва, де смисл не подається як готовий зміст, а розкривається в процесі сприйняття й інтерпретації. Художній твір не може бути вичерпаний ані через фіксацію його формальних ознак, ані через однозначне пояснення; він живе в горизонті зустрічі з тим, хто його сприймає. Саме в мистецтві стає очевидним, що розуміння є подією, а не результатом, і що смисл виникає у взаємодії між даністю образу, історичним контекстом і досвідом інтерпретатора. Такий досвід демонструє, як феноменальна присутність і герменевтична робота не протистоять одна одній, а взаємно передбачаються, утворюючи єдиний простір смислотворення. Ця логіка художнього досвіду виявляється принципово важливою для переходу до осмислення освітньої реальності. Освіта, подібно до мистецтва, не зводиться до передавання готових знань чи механічного засвоєння змістів. Вона є простором, у якому смисли відкриваються через зустріч, діалог і інтерпретацію. Навчальний процес постає не як лінійний рух від незнання до знання, а як подія розуміння, в якій суб’єкт поступово входить у культурні та смислові горизонти, що його перевищують. Саме тому мистецтво тут виконує роль своєрідного медіатора: воно показує модель такого досвіду, де навчання відбувається не через примус чи алгоритм, а через залучення до живої тканини значень. У цій перспективі освіта постає як особлива форма культурної практики, що вимагає не лише методичної чіткості, а й герменевтичної чутливості. Подібно до інтерпретації художнього твору, освітній процес передбачає відкритість до багатозначності, здатність витримувати напругу між даністю матеріалу і свободою його осмислення. Такий підхід дозволяє розглядати освіту не як зовнішнє формування суб’єкта, а як внутрішній процес саморозкриття, в якому людина навчається не лише знанням, а способу розуміти світ і себе в ньому. Саме на цій основі стає можливим перехід від теоретичного аналізу досвіду до практичного виміру освітньої діяльності, де феноменологічно-герменевтична логіка набуває конкретної екзистенційної та культурної ваги.

2026-01-01T00:00:00Z Демедюк, Богдан Тарасович http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11520 2026-09-15T08:02:51Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Економічний механізм стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграції Авторы: Демедюк, Богдан Тарасович Краткий осмотр (реферат): Дисертаційне дослідження присвячено вдосконаленню теоретичних основ та розробленню методичних положень та практичних рекомендацій стосовно формування економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграції із врахуванням коротко- та довгострокових причинно-наслідкових зв’язків між показниками ефективності МСП, цифровізації та економічного розвитку. У роботі було запропоновано інструментарій кількісної оцінки ефективності розробленого економічного механізму, який грунтується на системі побудованих економіко-математичних моделей, що охоплюють оцінку ефективності функціонування МСП на національному рівні, ефективності цифровізації МСП, а також довгострокових і короткострокових маржинальних ефектів експортно-імпортної діяльності МСП. У дослідженні проаналізовано провідні теоретичні доктрини, що формують уявлення про розвиток малого та середнього підприємництва. Проаналізовано підходи класичної, кейнсіанської, інституціональної, інноваційно-орієнтованої шкіл, а також концепції сталого розвитку, підприємницької екосистеми та адаптаційної парадигми. Проведено порівняльний аналіз стратегій державної підтримки МСП у країнах ЄС та в Україні. Аргументовано необхідність переходу до комплексної гібридної моделі підтримки МСП, що синтезує інституційні засади, інноваційні підходи, екосистемний підхід та принципи сталості. У роботі сформовано концептуальну модель економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва, яка інтегрує стратегічні пріоритети європейської інтеграції та відповідає викликам цифрової трансформації. Запропонована модель передбачає поєднання оперативних тактичних заходів, спрямованих на мінімізацію поточних економічних ризиків, із довгостроковими стратегіями підвищення конкурентоспроможності МСП у динамічному середовищі. Структура механізму охоплює шість ключових функціональних компонентів: фінансово-кредитний блок, блок оподаткування, блок підтримки експорту та цифрової трансформації ЗЕД, інноваційноінвестиційний блок, регуляторний блок та інформаційно-консультаційний блок. Концептуальною новацією є запровадження аналітичного модуля, який забезпечує кількісне оцінювання результативності МСП, встановлення причинно-наслідкових залежностей між параметрами зовнішньоекономічної активності та макроекономічними показниками розвитку, а також врахування цифровізації як ключового детермінанта довгострокової ефективності. Розроблено підхід до диференційованої оцінки ефективності впровадження цифрових технологій у діяльність малих і середніх підприємств та великих компаній на основі застосування методології Data Envelopment Analysis (DEA). Для цього були побудовані окремі DEA-моделі, в яких вхідні та вихідні параметри було підібрано з урахуванням можливості оцінювання впливу рівня цифрової трансформації підприємницького сектору на економічний розвиток країн ЄС. Аргументовано доцільність використання DEA-моделі з припущенням про існування змінної віддачі до масштабу (VRS), оскільки вона забезпечує адекватне врахування структурної різнорідності національних економік і дозволяє здійснювати більш об’єктивний аналіз ефективності цифрових перетворень незалежно від розмірів країни чи рівня її економічної потужності. Отримані результати вказують на те, що цифрова трансформація великих компаній демонструє вищу економічну віддачу порівняно з МСП, особливо у контексті впливу на валовий внутрішній продукт, залучення інвестицій та розвиток міжнародної торгівлі в країнах ЄС. У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз причинно-наслідкових залежностей між параметрами зовнішньоекономічної активності малого та середнього підприємництва і показниками економічного розвитку в країнах Європейського Союзу, Великобританії та Україні за період 2010–2023 років. У якості основного інструментарію було застосовано моделі векторної корекції помилки (VECM). Коінтеграційні взаємозв’язки підтверджено лише для двох груп змінних: ВВП на душу населення, експорт МСП, імпорт МСП; додана вартість за витратами виробництва, експорт МСП, імпорт МСП. Аналіз відповідних моделей VECM засвідчив наявність довгострокової причинності виключно у напрямку від зовнішньоекономічної активності МСП до зміни доданої вартості, що свідчить про ключову роль МСП як чинника структурної перебудови економіки. У короткостроковому періоді виявлено статистично значущі зв’язки в обох наборах змінних, що свідчить про чутливість ВВП на душу населення та доданої вартості до коливань в експорті та імпорті МСП у попередні періоди. Проведено оцінювання ефективності функціонування малих і середніх підприємств 27 країн Європейського Союзу та України за період 2010–2024 років із використанням методології DEA. Оцінювання проводилося окремо для малих і середніх підприємств. Результати аналізу виявили, що серед малих підприємств найвищих показників ефективності досягли Бельгія, Люксембург, Ірландія, Франція та Нідерланди, що свідчить про раціональне використання наявних ресурсів та високу адаптивність цих підприємств до умов ринку. У секторі середнього бізнесу лідируючі позиції за ефективністю посіли Нідерланди, Данія, Бельгія, Австрія та Німеччина. Україна, згідно з результатами аналізу, продемонструвала одні з найнижчих рівнів ефективності як за CRS-, так і за VRSмоделями. Для ідентифікації ключових детермінант ефективності малих і середніх підприємств України та держав-членів ЄС у дослідженні було поєднано результати DEA-аналізу з подальшим застосуванням методології двокомпонентного Fractional Regression Modeling (FRM). Такий підхід дозволив розділити загальну вибірку на дві групи — ефективні та неефективні країни — й тим самим забезпечити більш глибоке розкриття факторів, що зумовлюють варіативність ефективності. У дослідженні було використано бінарні регресійні моделі Logit, Probit і Complementary Log-Log (Cloglog) для кількісного аналізу впливу змін незалежних змінних на ймовірність того, що МСП досягнуть повної технічної ефективності. Розраховані маргінальні ефекти надали змогу оцінити силу впливу окремих чинників на результативність МСП, роздільно для малих і середніх суб’єктів господарювання. Загалом більшість експортних змінних продемонстрували позитивний вплив на ефективність МСП. Проте для середніх підприємств друга компонента FRM-моделей виявилася винятком, оскільки у моделях як зі сталою (CRS), так і зі змінною (VRS) віддачою від масштабу не було зафіксовано статистично значущого позитивного ефекту. З-поміж усіх специфікацій моделей, застосованих для оцінювання першої та другої компоненти ефективності за CRS і VRS, лише модель Cloglog виявилася статистично коректною за результатами тесту специфікації RESET Рамсея. Результати векторної моделі корекції помилки (VECM) засвідчили наявність довгострокових взаємозв’язків між зовнішньоекономічною активністю МСП та макроекономічними показниками. Аналіз державної політики стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва в країнах Європейського Союзу та Україні засвідчив суттєві відмінності в рівні інституційної спроможності та ефективності реалізованих заходів. У державах ЄС система підтримки МСП є структурованою, інтегрованою та орієнтованою на довгострокові цілі, охоплюючи як фінансовокредитну, так і інформаційно-консультаційну компоненти. У цьому контексті ключову роль відіграє реалізація принципу Think Small First, який забезпечує врахування потреб малого бізнесу на всіх етапах формування політики. На відміну від цього, в Україні система державної підтримки МСП залишається фрагментарною, із недостатнім бюджетним забезпеченням та низьким рівнем між інституційної координації. Хоча принцип Think Small First формально задекларований у стратегічних документах, його реалізація на практиці є обмеженою й не має системного характеру. Крім того, війна та супутні кризові явища істотно ускладнили функціонування інституцій підтримки бізнесу. У роботі розроблено методичний підхід до формування комплексної дворівневої системи стратегій стимулювання розвитку малого і середнього підприємництва, що синтезує інструменти макроекономічного прогнозування, техніко-економічного аналізу та кількісного оцінювання ймовірності досягнення підприємствами повної ефективності залежно від їхнього типу та масштабу. Перший стратегічний рівень орієнтований на довгострокову перспективу та включає інституційні заходи, що базуються на результатах векторної моделі корекції помилки (VECM), застосування якої дозволило виявити стійкі коінтеграційні та причинно-наслідкові взаємозв’язки між зовнішньоекономічною активністю МСП та ключовими макроекономічними показниками. Другий рівень системи має короткостроковий та адаптивний характер і спрямований на оперативне реагування на динамічні зовнішні загрози, зокрема перебої в логістиці, втрату ринкових позицій, енергетичну нестабільність і цифрову асиметрію. На цьому рівні, з урахуванням результатів моделей DEA та Fractional Regression Models (FRM), розроблено низку адресних стратегічних підходів, диференційованих за рівнем ефективності підприємств, їх розміром і вразливістю до кризових чинників. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні методичних положень і концептуальних засад формування економічного механізму стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу в умовах євроінтеграційних трансформацій. Розроблені у дисертаційній роботі науковопрактичні підходи та інструментарій можуть бути застосовані органами державної влади під час формування стратегій підтримки малого та середнього підприємництва, розроблення програм їх цифрової трансформації та активізації зовнішньоекономічної діяльності.

2026-01-01T00:00:00Z Куртий, Олег Ярославович http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11519 2026-09-15T07:07:37Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Самопізнання як категорія філософсько-освітнього дискурсу Авторы: Куртий, Олег Ярославович Краткий осмотр (реферат): Дисертація присвячена теоретичному дослідженню самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу. Актуальність дослідження зумовлена тим, що кризовий, буквально катастрофічний стан української сфери освіти гостро потребує адекватного філософсько-теоретичного осмислення, оскільки наявні суперечності, що накопичуються, не отримуючи поступового розв’язання, у своєму розгортанні набувають форм відвертого антагонізму. Бездумне і постійне реформування заводить всю сферу навчання і виховання у глухий кут. За таких умов особлива роль належить філософсько-освітньому дискурсу, у якому, на жаль, переважають поверхово-емпіристські побудови. До недоліків цього дискурсу належить і нехтування власне категоріальним рівнем дослідження. Через це філософія освіти втрачає можливості адекватно орієнтувати педагогічну теорію та педагогічні практики на розв’язання накопичених суперечностей. Зокрема, поза увагою залишається такий феномен як самопізнання, який до того ж часто-густо тлумачиться вузько-психологічно. Проте увесь процес освіти під певним кутом зору можна розкрити як ситуацію, подію, стан істинного пізнання себе, – як з боку учнів, так і з боку вчителя, якщо уникнути обмеженого, звуженого тлумачення самопізнання, яке широко представлене у педагогічній та психологічній літературі. На нашу думку, серйозне падіння мотивації до навчання у системі сучасної освіти зумовлене тим, що учні не вбачають у змістові навчання ту реальність, через яку вони крок за кроком впізнають самих себе. Прагматизм, вкорінений у сучасному суспільстві та освіті, орієнтує їх на споживання лише тих знань, які згодом знадобляться в житті. Тим самим освіта втрачає свій людиноутво-рювальний потенціал. Метою дослідження є розкриття змісту самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу у контексті нового педагогічного мислення. Проаналізовано стан розробки теми у сучасній педагогічній, психологічній та філософсько-освітній літературі. Виявлено недостатню глибину аналізу феномену самопізнання. В роботі насамперед використано діалектико-логічний метод, який забезпечує розуміння категоріальності як у науковому пошуку, так і в здійсненні освітньої діяльності. Цей метод змістовно інтегрує такі принципи наукового дослідження: об’єктивності, системності, розвитку й історизму, сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного та історичного, феноменологічний та герменевтичний методи. Досліджено питання про природу самої категоріальності у межах філософсько-освітнього дискурсу, розглянуто дослідження концепту «пізнай самого себе» в історії світової та вітчизняної філософії. Наукова новизна отриманих результатів полягає у реалізації цілісного філософського дослідження самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу у параметрах нового педагогічного мислення. Новизна наукових результатів дисертаційного дослідження конкретизується у таких положеннях: вперше:  обгрунтовано необхідність введення самопізнання саме як категорії філософсько-освітнього дискурсу;  здійснена аналітика самопізнання саме як «впізнання себе» в освітньому процесі;  розгорнуто розуміння самопізнання як впізнавання себе у вимірах нового педагогічного мислення; уточнено:  розуміння процесу навчання і виховання як становлення людської суб’єктивності в ракурсі впізнання людиною себе у світі;  розуміння продуктивної уяви як способу впізнавання самого себе у світі через бачення самого себе очима інших та світу – очима інших, зрештою – усього роду людського;  розуміння етичного та естетичного вимірів виховання як способів реального самопізнання; набуло подальшого розвитку:  теоретичне тлумачення поняття «нове педагогічне мислення» через аналітику категорії «самопізнання»;  розуміння діалектики не тільки як логіки, але й як мислячої педагогіки;  теоретичне бачення концепту «педагогічний простір» крізь призму змісту категорії «самопізнання». Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його положення та результати, методологічні підходи, наукові поняття, теоретичні висновки можуть бути використані для подальшого вивчення проблем стосовно категоріального ладу педагогічного мислення, тим самим сприяючи розвиткові філософсько-освітнього дискурсу. Практичне значення дослідження може полягати у тому, що його результати здатні істотно вплинути на процес виходу сучасної освіти в Україні із ситуації системної кризи. Водночас ми усвідомлюємо, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів зазначеної проблеми. Зокрема, подальшого дослідження потребують питання взаємозв’язку самопізнання та самосвідомості, душевно-духовних вимірів самопізнання як впізнавання самого себе.

2026-01-01T00:00:00Z Кулиняк, Степан Львович http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/11518 2026-09-15T06:52:36Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Психологічні аспекти феномену лідерства у публічному адмініструванні Авторы: Кулиняк, Степан Львович Краткий осмотр (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене психологічним аспектам феномену лідерства в системі публічного адміністрування. У контексті трансформаційних процесів в Україні – реформування інститутів публічної служби, війни, цифровізації та зростання суспільного запиту на ефективне публічне управління – проблема розвитку лідерського потенціалу службовців органів публічного адміністрування набуває особливої актуальності. З огляду на високий рівень управлінської невизначеності, потребу в адаптивності, комунікативній зрілості та стратегічному мисленні, лідерство розглядається як ключовий чинник ефективності управлінської діяльності в публічному секторі. Метою роботи є теоретичне обґрунтування, емпірична верифікація та прикладна апробація психологічної моделі лідерського потенціалу публічних службовців. Для її досягнення вирішено низку завдань: проаналізовано наукові підходи до розуміння лідерства в публічному адмініструванні; розроблено концептуальну модель психологічного профілю лідера, що включає когнітивні, емоційні, комунікативні й організаційно-поведінкові компоненти; створено комплексну систему психодіагностики лідерського потенціалу; впроваджено програму розвитку лідерських компетентностей; сформульовано практичні рекомендації для підвищення ефективності управлінців у секторі публічного адміністрування. Методологічну основу становлять принципи системного, особистісноорієнтованого, компетентнісного та контекстуального підходів. У дослідженні використано теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення), емпіричні методи (психодіагностика з використанням EQ-i 2.0, CFI, CD-RISC, SOCOMP, MLQ, анкет комунікативної компетентності), а також поведінкові методи оцінки (спостереження, кейси, ділові ігри, оцінювання 360°). Для обробки даних застосовано описову статистику, кореляційний, факторний та дисперсійний аналіз, регресійне й структурне моделювання (SEM). Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно досліджено психологічні аспекти лідерства в публічному адмініструванні з урахуванням емоційних, когнітивних, соціально-психологічних і організаційних чинників. Запропоновано й апробовано модель лідерського потенціалу, яка охоплює ключові психологічні характеристики ефективного лідера. Розроблено авторську програму розвитку управлінських компетентностей службовців сфери публічного адміністрування і емпірично доведено її ефективність. Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, установ професійної підготовки кадрів, HR-відділів, а також у програмах підвищення кваліфікації. Розроблені діагностичні інструменти й тренінгова програма можуть слугувати основою для персоналізованого розвитку лідерських компетентностей та формування кадрового резерву. Основними результатами та висновками дослідження є наступне: емпірично підтверджено значущість емоційного інтелекту, когнітивної гнучкості, стресостійкості та соціальної компетентності як ключових предикторів ефективного лідерства у публічному адмініструванні; встановлено варіативність лідерських профілів залежно від стажу публічної служби, посадового рівня та організаційного контексту; розроблена програма розвитку лідерських компетентностей засвідчила свою ефективність у підвищенні управлінської результативності учасників експериментальної групи; отримані результати розширюють теоретичне поле організаційної психології та мають прикладне значення для вдосконалення системи публічного адміністрування в Україні.

2026-01-01T00:00:00Z